вітер
проходить крізь торговицю лісу
ножем крізь масло
маслом крізь ножі
тріпає мов шерсть вірних псів
шапки дерев
теревенить про щось дідівське
зі старшими з них
заганяє в розщелини кори
бліді голоси птахів
настояні на мовчанні
з потухлих шишок
зриває гамівні сорочки
з натуральної павутини
продуває вентиляційні отвори
замешканих дупел
не заздрить і не засуджує
тих хто всередині
ніколи не озирається
боїться лиш
проколоти легеню кинджальною гілкою
здувшись до легкого сонного подиху
на холодних ґрунтових вустах
не здатних вишептати
бодай ім’я
12.01.21
