Хорти м@сковські, чи не ваш це гріх,
Що недоцар ваш черговий біснує,
Ви стали ворогами вже для всіх,,
Та воля неба в світі ще існує.
В крові топили нас ви і не раз
Лишень за те, що ми тяглись до волі.
Це нею марив батько наш Тарас,
Вставав народ на -прю проти сваволі,
Котру чинили ви не дні – віки:
Це і над гідністю над нашою знущання,
І Січ розорена, де справжні козаки
Повішені були, а не в пошані.
Це і Батурин, спалений до тла,
Де кров лилась невинна, українська…
Хіба то не трагедія була,
Коли вершив нам долю… ніж російський!?
А Крути, де найкращі полягли
Проти полків уставши Муравйова?..
Сніги тоді рожево зацвіли,
Напоєні ще молодою кров’ю.
Ви в морі кров’янім топили нас –
Гадали, що не випливем ніколи,
Знов захопили Крим наш і Донбас,
Та ми пройшли сувору надто школу.
Це ви, як Божа кара, стали нам,
Вважаючи народ наш другосортним.
Остання це для вас буде війна,
Бо тисячами втрапите в «двохсоті».
Ніколи вам не поневолить нас,
Бо ж волю в ланцюги не закувати.
Укотре згуртувала нас війна
Навколо слів, що «Україна – мати»!
18.06.2023.
Ганна Верес Демиденко
