День був теплий. Промені сонця цілували дерева, кущі, квіти і трави. Пізня весна дарувала всім щастя, радість та посмішки. Але Аделіна нічого цього не бачила й не відчувала. Вона йшла вулицею, як сама не своя. Ноги підкошувалися. Серце стогнало від болю та образи. Сьогодні вона дістала тяжкий удар долі. Одночасно втратила коханого і свою найкращу подругу.
Їй на телефон надійшло повідомлення: «Якщо ти думаєш, що Марат тебе кохає, то глибоко помиляєшся. Він мій. І лише мій. І кохає лише мене. А ти була просто іграшкою в його руках. Якщо не віриш, приїжджай сьогодні інкогніто до мене на дачу і все побачиш власними очима».
Повідомлення надійшло з телефону подруги. Аделіна не могла повірити в те, про що було написано в повідомленні, адже вона знала, що її Марат зараз у іншому місті у відрядженні.
Дівчина швидко набрала номер коханого, але він був поза зоною. Потім набрала подрузі, але вона теж була поза зоною. І раптом Аделіна згадала, що на дачі в подруги немає стільникового зв'язку. Це якось насторожило її та вона все ж таки вирішила поїхати на дачу. Швидко викликала таксі й уже за годину була в потрібному місці, але не біля самої дачі подруги, а на сусідній вулиці. Запитала водія, чи зможе він почекати її трохи за подвійну плату. Таксист погодився. Аделіна попрямувала до дачі. Не доходячи до потрібного будиночка, вона побачила свого Марата, який обіймав і цілував її подругу. Вони, веселі та щасливі, гуляли у весняному саду…
Аделіна не пам'ятає, як опинилася в таксі і як доїхала до міста. Цілу дорогу вона проплакала. Вийшовши з таксі, дівчина попрямувала до підземного переходу, але ноги не слухали її і вона присіла на лаву, де вуличний музикант грав на скрипці. Він побачив дівчину, що плакала, і заговорив з нею. Аделіна продовжувала плакати, не реагуючи на його розпитування. І тоді музикант, узявши до рук скрипку, почав грати красиву мелодію весни Ніколаса де Анжелеса. Мелодія скрипки гарним звучанням заходила в душу Аделіни. Вона змахнула хустинкою сльози, посміхнулася і, подякувавши музикантові, кинула йому в капелюх гроші. Він простяг купюру їй назад, але дівчина, ще раз подякувавши, пішла в напрямку багатоповерхівок.
Прокинувшись уранці, Аделіна зрозуміла, що сум знову поглинає її, і вона вирушила до переходу, де вчора грав музикант. Побачивши дівчину, хлопець зрадів і знову зіграв їй красиву мелодію весни. Так тривало аж два тижні. Аделіна шукала втіху в музиці, їй здавалося, що ця маленька скрипка, як і людина, має душу і серце, що її мелодія наповнює життя особливим змістом і теплом.
Але третього тижня на звичному місці Аделіна не побачила Германа, так звали музиканта. Його не було й кілька наступних днів. Аделіна дуже сумувала й не знаходила собі місця, бігала по всіх торгових точках, розпитувала продавців, але ніхто нічого не знав про музиканта. Одного разу бабуся, яка проходила повз неї, почувши її розпитування, сказала, що бачила його в сімнадцятій міській лікарні, адже сама тільки два дні тому як виписалася.
Аделіна, почувши цю інформацію, швидко помчала до лікарні, але знайти Германа було складно, адже вона не знала ні його прізвище, ні відділення, де він лежав, ні діагноз. Та й медперсонал особливо не поспішав їй допомогти. Ким вона доводиться Германові, щоб допомагати їй? Аделіні довелося йти на прийом до головного лікаря й розповісти свою історію знайомства з музикантом. Вислухавши дівчину, головний лікар сказав, що Герман перебуває у відділенні кардіології. Він надійшов у тяжкому стані з обширним інфарктом після того, як на нього напали невідомі, відібрали гроші та об асфальт розбили його улюблену скрипку.
– Ми витягли його з цього стану, – сказав лікар, – але Герман не бачить сенсу жити без своєї скрипки, яка була його душею та любов'ю.
Почувши це, Аделіна дуже розхвилювалась. Та потім, узявши себе в руки, поїхала до свого вчителя музики, який познайомив її з відомим у місті скрипалем. Усі разом вони пішли в магазин музичних інструментів, щоб вибрати скрипку, яка гарно звучить.
… Двері палати відчинилися й Герман побачив Аделіну, яка тримала в руках чудову скрипку. Германові очі засяяли від подвійної радості. Він побачив свою Аделіну й отримав дорогий подарунок.
З того часу минуло багато років. В Аделіни і Германа вже з'явилися онуки, а вони, як і раніше, кохають один одного. І щовечора Герман грає на скрипці для своєї Аделіни красиву мелодію весни.
ID:
986134
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 14.06.2023 20:04:04
© дата внесення змiн: 14.06.2023 20:07:39
автор: М_А_Л_Ь_В_А
Вкажіть причину вашої скарги
|
