/алфавітний вірш/
А в Україні знають смак життя,
Бо розуміють і красу, і цінність.
Ворожа зброя робить з поля мінне –
Гроза ж не вічна – руку світ простяг.
Ґазда у полі. Ризикує він.
Друг – у окопі, тил міцний – на ньому.
Електрик лагодить нічні сліди погрому.
Є світло – і за це – низький уклін.
Життя триває. Не здолати нас.
Зламав ти дамбу – захлинешся, кате!
Ич, хочеш в Україні панувати?
І все дарма. Свого край не віддасть.
Їв-пив у нас… із рук приймав хліб-сіль
Й тепер народ гостинний убивати?
Крізь тебе точно діє біснуватий –
Лихий поплутав – кажуть геть усі.
Мережиш думку мати за рабів
Народи світу, що не терплять гніту.
От лише Бога злу не обдурити –
Поверне все сторицею тобі.
Розкине Божа Мати омофор,
Свята молитва й віра нас тримають.
Твердого духу люди в цьому краї.
У світі ж – засудили твій терор.
Француз і німець, серб, грузин, словак,
Хорват, американець, молдованин –
«Царю» зелене світло не давали,
Чомусь авторитет не йде ніяк.
Швед, нідерландець, кіпріот, прибалт,
Ще й друг-поляк та житель Палестини –
Юрбою хрест важкий щодня нестимуть.
Я – з ними, міць добра зросла в стократ.
…. А ти – з проклять.
/Картина української художниці Марії Полякової "Мати"/