Вітер пісню співав стоголосно,
Але раптом в екстазі німім
Зупинивсь біля тебе і млосно
Зазітхав у волоссі твоїм.
І підслухали зорі і трави,
І підслухали ріки й мости,
Як шептав тобі вітер ласкаво:
«Я такої не бачив, як ти.
Хочеш — хмари для тебе розвію?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
Тільки дай мені крихту надії,
Тільки тихо шепни — люблю…»
І хоч ти не сказала нічого,
Бо не слухала вітрових слів,
Він, забувши солодку знемогу,
Розганяти хмарки полетів.
А як глянуло сонце із неба
Через сині зіниці ніш,
Закохалося сонце у тебе,
Засіяло іще ясніш.
II
Вітер в небі за хмарами гониться
І про тебе складає пісні,
Почалася у сонця безсонниця —
І подовшали раптом дні.
І обоє тобі заходились
Говорити у всякий час:
«Ми по вуха у тебе влюбились,
Усміхнися ж хоч раз до нас…»
III
Тож послухайте, сонце і вітре!
Перестаньте скиглить на мить!
Маю річ я до вас нехитру,
Ви послухайте, помовчіть.
Я б хотів, щоб мені ви сказали
Без брехні, без ридань і виття:
Скільки раз ви уже кохали
За своє безконечне життя?
У скількох у волоссі мліли,
У скількох іще будете мліть?
Ви всіх разом так не любили,
Як одну її треба любить!
Я для неї хмар не розвію
І дощами землі не заллю,
І хвалитись, як ви, не вмію,
Але я її дужче люблю.
Те, що кидали ви, як намисто,
Міліонам красунь до ніг,
Я в душі недоторкано чистим
Для одної неї зберіг.
01.03.1961, Корсунь
Начитка від мене
https://youtu.be/nxIkq1FGQ-o
Дуже люблю вірші Симоненка, якось кума розповіла мені історію, що її знайома бабуся давно ще говорила, що Василь був в неї закоханий, коли вони були молодими. Але без відповіді. Її дратували його спітнілі долоні, коли брав її руки в свої. Трішки сердита була на неї, бо аж так його люблю за його ліричність, сміливість, за те, що так відчував, що тепер і я відчуваю його на вуличках міста, де він колись ходив.
Обожнюю творчість Симоненка, у самого в бібліотеці була "Тиша і грім" з його автографом (підписав моєму діду), зараз під рукою маю збірку "Вибране" 1984-го року. Шкода, що його так рано не стало...
В мене теж є 2 збірки, люблю в нього все, оповідання також.
Ще як прасувала дитині пелюшки, коли вона малесенька була і довгенько спала, то придумала собі вчити його вірші.
Тепер багато їх знаю і радію цьому
Яка краса!.. Я б на ту бабцю ще й не так образилася. Хоча - поетові кохання подарувало геніальні вірші, а їй... Навіть імені її ніхто не знає. Як та дурнесенька дівиця, що піднесла старому Гете гарбуза, - не пам'ятаю її імені, а от якби вона цінувала генія, то увійшла б в історію як пані Гете.)))
) от ми які з Вами)
Звісно, що і в "привиді опери" не задоволені вибором головної героїні)
Вірші дійсно геніальні і енергетично сильно проникають.
Хотіла начитати його "тишу і грім", не виходить, бо щоразу плачу і без цього не виходить ніяк)
Тримайте поетичний дует Симоненка і Положинського:
Ну скажи, хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом, небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?..
Ну скажи, хіба це не печально,
Що життя без гриму і прикрас
Розкидало штормом п'ятибальним
Наші сни так само, як і нас...
Як все буденно, як все звично -
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою, ми не вічні,
Ми з тобою - просто ти і я...
Kлер Клер відповів на коментар tru, 01.06.2023 - 13:07
А як ви знали, що я ось на концерті в Козак Сістем з Іваном Леньо співала пісню на ці слова?) Дуже багато Симоненка напам'ять знаю, так що це може і добре, що мало слухачів, а то б довелося все начитувати)
І ще вірша Івану Леньо пишу, щоб був, бо в нього руки сильні і красиві і він старший за мене так нормально, а я люблю, коли так)