Мармурові погруддя
розумників давніх,
Слів померлих відлуння –
то пил золотий,
Заколочені двері,
зачинені ставні, -
Тут, в пітьмі мовчазній,
що шукатимеш ти?
Стиглий морок боронить
сумлінно, суворо
Цей ньютонівський космос
книжкових поли’ць,
Може, стати навколішки
знаком покори,
Перед вироком долі
простертися ниць?..
Інкунабул пуди –
наче плити могильні,
Стоси книг – хмиз сухий
для пекельних багать,
Захололі слова, -
чи то мудрості сіль? Ні,
То полин - гіркота,
скислий мед - благодать…
Сторінки’, сторінки’…
До нестями, до сказу
Слів, думок віковий
розгрібати-но гній,
Відшукати б незайману
табула раса,
І що схочеш, про себе
писати на ній…
Спровоковано от цим http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984451