Не буває героїв, які несуть
На щитах своїх ворогів.
Героїзм – не легенда, не в цьому суть,
Не в конфліктах старих богів.
Що у книгах з дитинства хапають меч,
Що прикуті до скель висять.
Шкуру лева вони не знімають з плеч,
І не палять дарма багать.
На уроці сьогодні читаю міф
Про Ахілла, який пішов.
Чим тобі не варяг, таємничий скіф?
На п’яті – ледь помітний шов.
Мій герой – не Давид, не Тесей, Еней,
Що долає невпинно шлях.
(Тільки дурень у царстві чудних тіней
Заблукає, мов в трьох стовпах).
Бо герой – невідомий, такий, як ти,
Програміст, машиніст, маляр.
Він хотів повернутись, а ще – води,
Не паради і не вівтар.
Від вдягає кросівки, він ставить «плюс»
На питання: «Ну що ти там?»
Він рахує секунди, рахує пульс,
Він не хоче лишатись сам.
Бо у янгола з неба його лице,
І у Юри святого – теж.
Пам’ятай, пам’ятай про усе оце,
Поки ти на Землі живеш.
