чиясь ідеальна картина світу
висить на стіні вітальні:
зелень ріка небо що ось-ось
перехреститься трійкою птахів
згори вниз і справа наліво
стривай
якийсь артефакт темніє
на березі коло води
вглядаюся —
чоботи забуті стоять
вглядаюся ще — і стає помітною
крапля роси на одному мов доказ
досвітнього нишпорення
в сонній траві
глибше вглядаюся —
рентгеноскопом сітківки —
і вже в самій росяній краплині
вирізняється віддзеркалення
утробного сонця
яке ще ночує по той бік темряви
зі складеними докупи
пелюстками променів —
їх можна навіть спробувати
порахувати мов ручки та ніжки
втім краще припинити вглядатися
бо так легко вивихнути собі око —
ходити доведеться зі звихнутим —
аж всі витріщатимуться
05.09.21
