Мені так хочеться все з пам'яті забрати!
Й особу ту, що серце полонить.
Коли любов моя в полонному горить,
Що сон забутий це - собі лиш вдати.
Мені так хочеться піднятися до неба!
Забути все, що треба і не треба..
Не пам'ятати всіх прослуханих порад,
Коли любов ця невпопад,
як та ганеба,
що полонила вже полонене і так.
Не заважати б тишині, що так і хоче..
Та, зникнути б мені лиш світ за очі!
Не мати в ньому відданих свічад,
й забути всі проплаканії ночі
Що полонили вже полонене і так.
