За Паскою, на Фоминому тижні,
Додому відпускає Бог померлих.
Роки без них – тугу й любов не стерли:
Пом’янемо в молитвах душі ближніх,
На Проводи – йдемо на кладови́ще.
Паски й гостинці – роздаємо бідним,
Життя покійних не пройшло безслідно,
І кожен з нас колись там буде, грішний.
Квітує все… от тільки небо – тужить.
Бо душі повертають в рай Господній.
За них в молитві ми – із духу й плоті,
за упокій церковна вранці служба.
Паски і крашанки, гостинці та лампади
На цвинтар – рідних провести в дорогу.
За Вічне царство – роздамо убогим,
Ми проти смерті зовсім безпорадні.
Гостинці, рушничок віддам, хустину –
Щоб наших рідних люди пом’янули.
Згадаємо історії минулі,
Тих днів, коли ще їх не відпустили.
Шануючи незгасну, світлу пам’ять,
Звернімося до Ангела в молитві:
«Молись Отцю, за тих, що мають жити!
Будь захистом! В серцях ти завжди з нами…»
Шануймо і згадуймо у цей день тих, що у думках завжди з нами! Мариночко ви відтворили те, що не зникає віками. Дякую вам! Хоч сумно, та так щиро написано!
Нехай спочивають з миром усі, хто вже вдома... 
