Промінням дивним світяться корони.
Безсила проти нього вся жура.
Рентгенівське воно? Інфрачервоне?
Ні! Це такі "промінчики добра".
Вони не знають, що літають бомби.
Вони не бачать, що іде війна.
Звертаються із пафосним апломбом
До крові, як до келиху вина.
"Проміння" світить і не знає втоми,
Потужне, як ворожий динаміт.
У декого тут квітнуть еустоми,
Хтось закохався у північний схід.
Рецепти "радості", "добра" шматочки,
Прозорі й ніжні, як вітринне скло.
І мерехтить "проміння" тихо, мовчки,
Щоб правди навіть близько не було.
Щоб не було і праведного гніву,
Паплюжить і героїв, і богів.
"Проміння" світить справа, світить зліва,
Щоб мирно всі зустріли ворогів.
Всіх обійняти, все позабувати!
Солоні сльози видати за піт.
Талантів "опромінених" - багато,
А совісті - великий дефіцит.
Дякую Вам за відгук, Лесю! Я просто писав про людей, які підмінюють поняття та прикриваються "добром" та "красою" під час цієї страшної війни. А еустоми я теж люблю!
