Дивлюсь з вікна я в далечінь
І бачу моря, неба синь…
Та чому з того не радію?
Чому одну лиш маю мрію?
Життя щоб стало на місця,
Війни діждатися кінця,
Щоб повернутися додому
Та зняти з серця свого втому.
Почути посмішки дітей,
Побачити близьких людей,
Землі до рідної торкнутись,
Жахіттів пройдених забутись.
Додому бігти, не звертати,
Батьків своїх щоб обійняти…
Їм знов сказати, як люблю
Та в тишу лише говорю.
І ось ще тут я, серце крає,
Бо розумію – час минає,
Біжить невтомно, без зупину,
А все живе навколо гине!
Як зупинити смерті миті,
Щоб дати змогу людям жити?
Щоб стало все, як і було,
І рани в серці затягло!
Звертаюсь до людей, благаю
І серце своє відкриваю!
Візьміть у ліву мою руку
Та простягніть праворуч другу.
Допоможіть, хто потребує,
Не відвертайтесь, хто не чує,
Подякуйте, хто допоміг,
Не критикуйте, хто не зміг!
Не закривайтеся від світу,
Бо всі ми разом Божі діти!
Я вірю в мир і точно знаю,
Що все погане, зле минає!
Бо є у нас велика сила –
То наша спільна мрія, віра!
Ми сильні духом, так і знай
І рук своїх не опускай!
Що загубили – віднайдем!
Що відібрали – повернем!
Що зруйнували – відбудуєм!
І волю свою заґартуєм!
Аліна Ємельяненко
15.05.2022
