Знаєш, я могла б у месенджері сіяти свої світи,
Здаватися тобі в полон чи на тебе у контрнаступ іти,
Пальцями по клавіатурі щодня невтомно гребти,
Ламати своєму закам'янілому графіку хребти,
Минати перестороги і втоми мости.
Але ж ти не читаєш мої листи.
На кожних дверях, за якими твій коридор,
Для мене червоними буквами написано «Ігнор!»
Але якби на них висів із «Ласкаво просимо!» папір,
Я б зайшла, знайшла тебе і зацілувала до дір.
Ну, ну, не хрестися, не кажи лякливо: «Господи спаси!»
На кожній з утворених дір виросли б квіти неземної краси.
Кожна б співала: «Ти для неї і справді – велике цабе.
Навіть не сумнівайся, хлопче. Чуєш? Вона кохає тебе!»