Йде на спочинок літній вечір,
Фарбує сонце горизонт.
Розправив сад повільно плечі,
І десь утік від нього сон.
Я споглядаю на ці зміни,
Відчула квітів аромат.
В душі моїй теж переміни,
Навів на спогади цей сад.
Трояндам кольору веселки,
Про щось шепоче тихо вітер.
Ті підставляють йому гІлки,
Які були усі у цвіті.
Троянда жовта росла збоку,
Ніхто уваги не звертав.
Вона була така самотня,
Та не було на це підстав.
Не просто кущ - окраса саду.
Пахучі жовті пелюстки.
Хибні думки, що символ зради
Ховають в себе ці квітки.
Троянда жовта, як світанок,
Емблема дружби, чистоти.
Серця не здатна тяжко ранить:
Занадто ніжні колючки.
На них я з ніжністю дивлюся.
А плин років не спинить час..
Та що тепер? Лиш посміхнуся,
Згадаю іноді про нас..
Неначе сонце впало в склянку,
Троянда жовта на столі.
Вона ще схожа на панянку,
Думки тривожить не нові...
Прекрасна, колоритна і водночас ніжна і емоційна поезія. Чудові образи саду і його квітів спливають перед очима після кожного слова вірша. Відчувається настрій саду і автора цих рядочків...
Позитив твору передається читачу, обволікає і хоч на деякі хвилинки відволікає від суворої дійсності нашого часу . Дякую.