Краплинки березневі розлились
І зазирнула в серденько весна.
Дні не такі яскраві, як колись,
І не така природа запашна.
Сніги іще лавинами лежать
Вітрець морозом дихає сповна
І промені заманливо дрижать.
Сковзають лише шибою вікна.
Ще птахи в кутках знічено сидять.
Тиша стоїть з тугою в переплет.
Чи то сніги, чи то дощі косять
І мряка заслоняє божий світ.
Стирчать в пітьмі деревні стовбури,
Ховаючи стидливо наготу.
Чекають, як все, теплої пори,
Коли весна забарвить чорноту.
Зима не скоро вішки їй віддасть,
Вона не проти й рулити сама.
Хоч знає, що маліє її «власть».
То ж, силиться в потугах, та дарма
Ще мить, й красуня відійде від сну
Маніжиться у променях сяйних.
Вкладе на полі першу борозну
Та стряхне стік потоків снігових.
Війне в природу витвори творінь
Вишиє землю в сяйних кольорах
Увімкне звук пташиних голосінь.
І переспів звучатиме в хорах.
Торкнеться та рапсодія сердець
Акордами дивної таїни
Й на крила мрій знесе теплий вітрець
Божественну мелодію Весни.
