Зима. Загон. И смоль жердей
на белом. Всё в снегу.
И ворон -в стылости ветвей-
гнётся на дугу.
Две понурые сосны
в трансе смертных корч.
Кругом — мерцы. И вкруг них сны
струят, как сосны вточь.
Ворота настом обросли,
наводит жуть Танар,
и духу — продых не сулит
ор жалобниц, молчь мар.
Зима. Загон. И чёрный столп
и кружево шипов.
Чу, скакунов лихой галоп,
Гром огненный подков.
OSALx2o23-o3
*
Зима. Паркан. І чорний дріт
на білому снігу.
І ворон — між окляклих віт — /І ворон між вербових віт/
гнеться в дугу.
Дві похнюплені сосни
смертну чують корч.
Кругом — мерці. І їхні сни /Світ цього царства сатани — головою сторч./
стримлять, як сосни, сторч.
Дві брами, вгрузлі в землю, тьма
колошкає Танар,
і духу — продиху нема
од жалібниць, од мар.
Зима. Паркан. І чорний стовп,
мережка шпичаків.
Злодійський огирів галоп, /І коней золотий галоп./
вогненний грім підків.
В.Стус
"Паклімпсести". Вперше переписано у листі до дружини від 7.01.1975 р., де вірш "замасковано" під переклад з Р.-М.Рільке, а перший рядок подано так: "Зима. Паркан. І чорний кіт...".