Без дна ілюзій океан,
Де світлий розум потопає.
Я вже сп'янів від їх оман,
Чи щастя в них, хіба хто знає…
Холодних зір тріпочуть блиски,
Час густо тягнеться смолою,
Птахів нічних лякають писки
І квіти осипаються золою...
Закоханості мить, моменти,
Невинності вуаль згубили
І їх фальшиві компліменти
Не добавляють душі сили...
Не від бажань світанок запалає,
Осів пил сумніву на пергаменти,
Нема кохання вічного, немає,..
Його лиш привид у моментах…
(дотичний переклад свого твору із RU)
