Іще клаптики снігу чіпляються сонних ярів,
Але лютий все вище і вище викочує сонце –
Воно ген над верхів’ям висотних отих яворів,
І тепло́ на долоні від цілунків його проміння.
Ще дошкульні, та марні морозні рвучкі потуги
Інерційно-бундючних ворожих північних вітрів,
Що про велич колишню торочать всім недолуго –
Їм вже віри не ймуть, хто пізнав я́сних весен прозріння.
