Слова і люди – дивне поєднАння,
Одне з них – воїн, інше – поводир,
Це інструмент вінчання і заклання,*
Й цілитель від розлитої біди.
Давно моїм причастям стало слово,
Яке я п’ю і, мабуть, не нап’юсь.
Воно мого буття тепер основа,
Тож ним живу, борюся і… молюсь.
І хоч слова – це мови одиниці,
Та мають особливий вони звук.
Повніє ними і моя криниця,
Хоч є і джерелом душевних мук.
Того причастя дивовижний трунок
Я питиму з жагою до кінця,
Адже то неба світлий подарунок,
Що цементує волю у борця.
Слова і люди мусять жити в згоді,
Такий укорінився вже тандем.
Життя людське – це не лише пригоди,
Це шлях, яким по світу ми ідем.
Допоки слово на Землі існує,
На всіх материках воно звучить,
Я ж слово рідне і люблю, й ціную,
Й живу наповну, слово те п’ючи.
Бо слово – моя зброя і причастя,
Яке я п’ю і з друзями, й одна.
А може, в цім і є поета щастя,
Що випите воно ще не до дна?!
30.01.2023.
* – вбивство колючою зброєю, принесення когось у жертву зазначеним способом.
Ганна Верес Демиденко