Коли гроза гримить,
Багаття гасне і димить
І в вічну прірву все летить,
Запитую:
- Де ж ти, щаслива мить?
Душа тріпоче, вітер з моря,
Совіт шукаю в буревій:
- Коли ж серця єднає доля..?
Одвіт здаля:
- ...відомо Долі, лише їй..!
Туга, як хмара, сунеться поволі...
Вже не розквітне мертве,
Ні, не оживе…
Злетіти прагну я з неволі,
Та хіба з вибором живеш…
Краплину трунку, як вина,
Вже допиваю я до дна,
Вже відчуваю миті біль,
А вічність вже поспіль…
Гроза стихає, не гримить,
Багаття згасло і димить,..
Та в вічну прірву все летить,
А я кричу:
- Де ж ти, щаслива мить!?
...дякую...
