Присвячується кожному українцю,
серця якого торкнулась кровава війна
та усім нашим Янголам-Охоронцям.
“Одне можна сказати про ангелів-охоронців:
вони захищають. Вони попереджають,
коли наближається небезпека".
Емілі Ган
“Хто пізнає сенс знаків, що виникають
перед нами уві сні, зрозуміє, що вони мають
неабиякий вплив на всі події”.
Гіппократ
Пролог
Не знаю, з чого мені поему почати,
Та я не можу просто мовчати...
Навколо мого міста невидима стіна,
Воно прокинеться — там війна.
Поки що воно міцно спить у мирі,
У позолоченім параднім мундирі.
Навколо спочивають інші міста
І є лиш один єдиний шанс зі ста.
Місто встоїть і його побратими,
Не страшні їм терористів режими.
Крізь пекучі сльози візьмуться до зброї
Нескорені вогнем міста-герої.
Хай там що — столиця стоятиме,
Поки тиша — спокійно спатиме...
Підступно нападають серед ночі,
І не знають, що сни сняться пророчі.
Хай спить собі за день втомлене місто,
Вдягнувши вогнів нічних намисто...
Завтра перед ним стане дилема буття:
Чи правда, що смерть антонім життя...?
Не знаю, як почати, почала з кінця
Крізь сльози, що капають рясно з лиця...
Починаю першу сторінку поеми,
Буду вирішувать вічні дилеми...
Ми пишем вірші коханим, батькам.
Звеличуєм природу у чистих рядках.
Пишемо про Бога, навіть про смерть
І про земного життя круговерть...
На жаль дуже рідко пишем йому,
Найкращому другу, захиснику свому.
Звертаємось до нього, коли втомлені,
І наші крила бурею життя поломлені.
Чекаємо, що він у руки нас піймає,
Так, як небо сонце вранці підіймає.
Не кажемо дякую, за те, що “літаємо”,
А вірші взагалі йому не складаємо...
Крилатий лицар в кожного є свій,
Для кожної людини у руках сувій.
Навіть якщо не маєш у нього віри,
Янгол завжди зашиває у серці діри.
Хтось новий розділ для нас відкрива,
Я просто радію, що досі жива...
Під шкіру проникає люта битва.
Невже не лине до неба молитва?
Стільки сторінок війною зіпсутих,
Невже її не можна оминути?
Закреслені рядки про спокій пером,
Ми просто за волю підем на пролом.
Кому потрібні вірші мої пошрамовані,
Гіркої правди рядки поримовані...?
А може все ж є десь той, кому це поможе
І разом з ним віра в добро переможе?
Може я живу останній день і мить,
А якщо вже завтра моя душа відлетить?
Чи є сенс боротися зі злом самій,
Може сьогодні — бій останній мій?
Вірю, є Ангел! Та чи спіймає мене,
Коли темна безодня вниз потягне?
Знаю, є Ангел! Хоч я його не бачу,
Та відчуваю спокій, коли плачу...
Може, сторінка-дві — прощай поема,
Нерозв’язана ніким буття дилема...
Зараз напишу тут постскриптум, як люблю,
Люблю життя і всіх вас теж дуже люблю...
(Далі буде...)
Цікаву задачу Ви перед собою поставили. А з тим, що ніхто не оспівує Ангела, я не погоджусь- і Канон Ангелу Охоронцю є, і Акафіст. Було б бажання читать. Прочитайте. А щодо поеми- пробуйте , головне, що Вам цікаво. Потім, можливо, спробуєте щось простіше і менше. Як говорив один автор сайту- все- таки вірш- це мала форма творчості.
Тетяна Вітер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за рекомендації! Щодо віршів, їх у мене досить багато за 2 роки назбиралось. Захотілося написати першу поему. Але зараз розумію, що в мене виходить роман у віршах. Продовжую писати, поки є натхнення, а далі побачу. Щиро дякую за відгук!
задум цікавий, а шо саме вийде... 
