Прийшла у гості кривава війна,
Залізла занозою у саме серце.
Байдуже їй твій вік, імена.
Вона залишає сліди після герцю.
Такі обвуглені, глибочезні сліди.
Хочеш їх стерти з лиця, та дарма.
В ущелини душі попали холоди,
Лютневі морози, чорна пітьма.
Вона спалює все, рани ятрить.
Сіла на крісло і дивиться драму.
Сипле сіль на те, що й так болить,
Та все ж вона має часові рами.
В лівій руці тримає грудку землі,
У іншій держить ворожу гранату.
Вона так підступно нападає в імлі,
Не жаль їй життя чийогось тата.
Іде по вулиці порожній, голій,
Ногою задушивши іграшку дитячу.
І поміж сталево-залізничних колій
Вже не почує відчайдушного плачу.
Вона нищить усе на своєму шляху.
Руйнує будинки, вбиває життя...
Та немає у нас перед нею страху,
Боротися будемо за серцебиття.
Вона питає нас що таке любов,
Навіщо боримось, вона "сильніша"?
З нашої рани на сніг капає кров,
Оживаємо у віршах частіше...
Наша любов збирає уламки ракет,
Вдихає нове життя постраждалим.
В загартовані руки берем арбалет,
Настане час і ми серця запалим.
Гудить серена, як вовк у темну ніч.
Далі німа тиша, шелест папірців...
Ти сидиш в укритті, торкаючись пліч,
Отих кам'яних і незламних борців.
Холодне каміння відчує обійми,
Темнота підземелля заховає сльози.
Вони пам'ятають вже забуті війни,
Тому обіймають тебе у тривозі...
Думає собі війна якби дмухнути
Безжальним ракетним дощем.
І не може ніяк уже вона збагнути,
Наша Вкраїна під плащем...
14.01.2023р.
(Написано в укритті).
