«Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Два кольори мої, два кольори…»
Дмитро Павличко
(28.09. 1929 – 29.01. 2023)
Крізь вітровії – час чкурнув навтьоки.
Завіз мене у далеч паротяг.
Хоч кожен день дає свої уроки,
Мене водило в безвісті життя.
Де б я не був, молився все до Бога,
Бо Україну музою обрав,
Щоб квітнула у диво-кольорах –
Та я вертався на свої пороги…
Жахи війни убивчі та раптові.
Проникли під сирен страшне виття.
На чорноземи – впали ріки крові,
Переплелись, як мамине шиття.
Ми ж віримо: йдемо до Перемоги,
Щомиті наближаючи цей день.
Бо праведним шляхом Творець веде
Мої сумні і радісні дороги.
Не може смертний знищити нетлінне,
Отець Небесний дух наш сотворив.
Ще заспіває вільна Україна
«Два кольори мої, два кольори….»