Прийшов Баран у школу вчитись,
Наука, звісно, не проста,
Та чи без неї можна жити?-
Баран у Котика пита.
А Кіт оцей такий поважний,
Вже має досвід у житті.
В словах він дуже обережний,
Вважав себе на висоті.
Як скажеш Бе чи Ме - неважно,
Всі зрозуміють його зміст.
Та головне - кажи протяжно,
Усі признають - маєш хист.
Приміром я,- сказав тут Кіт,
У школу зроду не ходив,
Завжди у мене є обід,
( завжди брехати він умів).
Цікава ця була розмова,
Баран собі подумав так:
Нащо мені здалася школа,
Що я Баран, впізнає всяк.
Розсмішили , Надіє! Колись у мене на уроці випадок був. Роздала я книжечки різних авторів для самостійної роботи дітям, щоб не могли списати. А тоді запитую кожного учня автора книжки. Діти відповідають: " В мене книжка Іваніцької, в мене книжка Петрової і т.д. Одного хлопчика питаю, а він каже: " Я- баран" І всі почали сміятися. Книжка була автора на прізвище Баран.))) Так що нагадали мені про барана.