Мені нема чого сказати...
Чи не найперше у житті,
Рахуєм втрати, а не дати.
Все встало дриґом до гори.
Цей найлютіший в світі лютий,
Немов застиг на півшляху.
Із ним застигли разом люди,
Без віри, щастя та даху...
Але хіба таке можливо
На стику двох тисячоліть?
Щоб розбивалися родини...
Хіба сусідам не болить?
Мій дім, кохана Україна,
У мирні, начебто, часи,
Стоїть та плаче на руїнах,
Дрижить та стогне у вогні.
І ви, брати мої і сестри,
Південне маючи нутро,
Враз перевзули теплі мешти,
Й на Північ хилите чоло.
Хіба вам краще у неволі,
Під хижим схибнутим орлом?
Ви це вважаєте за волю:
Ходити мовчки під ярмом?
Мені нема чого сказати.
Але ми віримо щодня,
Прийшов наш час перемагати,
Разом із Чорним Кроленям!