Жила на світі звичайненька відьма . Жила у звичайнісінькій квартирі. Любила чай та історичні фільми, І начебто з суспільством була в мирі.
От тільки лиш з сусідами не склалось , Бо знали всі місцеві щебетухи , Про відьмин гонор та її робочу галузь,
"Що неодмінно повикручує всім руки!"
А відьма мовчки слухала й сміялась : "Це ж треба мать фантазію і розум , Щоби зібрати цілий міх дурних оказій , І заганяти в мозок, мов занози !
Та я і не збиралась чаклувати , Хіба що так , лишень поворожити! Не маю часу просто так байдикувати , Бо ж завтра двадцять третій рік на світі жити!"
І відьма ворожила довго-довго ... І не несподівано побачила на картах , Москальську пику ,що пошкірившись недовго , Вмить опинилась на останніх шпальтах.
Розвідали про віщення сусіди , Та й стали мудрій відьмі дорікати, мовляв : "Як смієш ти, у непроглядній кривді , Нахабно іменини святкувати?!"
Та відьма не послухала нікого. Накрила стіл ,покликала всіх друзів , І стала дожидатись гостя ... Того, що ніс з собою тисячу ілюзій.
Прийшов москаль . Відкрили йому двері ,
МавкИ на радощах провили вірш- вітання,
Родушно плюнув в око домовик Тетерій ,
А лісовик обняв. Уперше? Ні, востаннє!!!
Москалика так "радо" всі вітали ,
Та він чомусь утік не попрощавшись,
А добрі друзі іще довго святкували,
Гарненько так від серця насміявшись !
Вітали відьму, міцно обіймали,
Чинили галас аж на піврайону,
І всі сусіди вже чаклунку поважали
Вона одна урятувать змогла мільони.
