Скувавши, смуток
Б'ється у грудях,
Сердечним болем,
Птахом перебитим...
Так хочеться іще
Хоч раз пожити,
У цім краю,
Який я так люблю.
Так хочеться
Забувши все,
Любити;
Тебе моя красуня,
Там де світло,
Завжди в віконці,
Гріє теплотою,
І посмішкою
Чарівною...
Так хочеться
Іще побути із тобою,
Освідчитись,
Ще раз, іще на мить...
Але за обрієм
Війна. Кипить
Запекла боротьба,
Лунають вибухи
Гучні,
А ти наснилася мені,
Вночі сьогодні,
В бліндажі...
Спимо по черзі.
Дощить, в душі
Розпука.
Від бруду і мастила
Чорні руки,
Гортають спогади
Ще довоєнних літ,
Де ти така щаслива
І вродлива,
Мені слова кохання
Говорила,
Посеред лугу
З квітів маргариток...
Та знову небосхил,
Як моноліт,
Забарвився
в червоно-чорну гаму,
Пробився промінь
Скрізь хмаринок браму,
Як молитву
Торочу "ЗАПОВІТ";
"Повставайте,
та устаньте,
Кайдани порвіть,
Та кров'ю ворожою
Волю окропіть...
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вільній
Новій
Не забудьте
Пом'янути
Не злим, тихим
Словом"...
Зоряне небо
У ночі читаю...
Чи ще побачимось,
Обіймемось,
Не знаю...
Слава Україні...
Костику, такі слова диктує любляче серце. Дай Боже, аби вистояв ти у воєннім герці. Будь обережним всюди й завжди друже. Ми всі тебе чекати будем дуже!
