під бурбоном ця мить наче подих великої доісторичної істоти
що жере мене як комаху
а я дивлюся вгору і чекаю на ту зірку
яка поведе мене назустріч моєму найпотаємнішому жаху
під бурбоном я співаю десь всередині
пісню про своє розтрачене наспіх життя
на речі і людей на букви і слова про несуттєве
по дорозі до жалю розпачу і каяття
під бурбоном мене немає я розчиняюся в ньому
стаю легеньким і прозорим наче сльоза
я жмусь і лізу на сірі стіни як павук
дивлюся вгору на ту зірку а зірку з'їдає гроза
під бурбоном я вічний веселий будда
і мені не до пролітаючих поруч ракет
я п'ю його і співаю пісню про своє розтрачене наспіх життя
про танцюючий сірий дим своїх сигарет
