Розкішна осінь падолистом
Легенько стелить на траву,
Опале листя чисте-чисте
На хвилях гонить по ставу́.
А я стою попід вербою,
Розмову з осінню веду,
Щоби забрала із собою
Мою печаль, мою журбу.
Лиш тихим шурхотом у листі
Вона мені відповіла,
Роси краплиночки сріблисті
З вербових гілок подала.
Безжально гіркою сльозою
На руки падали мені
Оті краплиночки з росою,
Як виклик розпачу й біді.
Я все надіюсь, що ця осінь
На крилах понесе удаль,
Ключем пташиним в синю просинь
Мою біду, мою печаль.
Знаєте, впродовж довгого часу, я не помічала осені. Мені вона - це дощі холод, приморозки. І коли вже перестала ходити на роботу, то аж тоді помітила, що вона може бути гарною та привабливою. Дякую за відгук!
Сумно, але гарно. Нехай минуться твої печалі, а Бог подарує мирне спокійне життя. 
