Чарує осінь росами п’янкими,
Бо в них чарівні запахи вплелись.
Ще вчора не були вони такими.
Сьогодні ж м’яти аромат уливсь.
Там і пилок ромашок білолицих,
І жовтооких ніжних нагідок,
Що руки простягли до чорнобривців,
Ховаючи квітки у холодок.
Люблю я степ у пору сонцеграю,
Озера з посивілих чебреців,
І неповторний запах Сіверкраю,
Де євшан-зілля рідні корінці.
І запахи дощів там, і озону,
Що подих ненароком зупиня,
І трав ранкових свіжість напівсонну.
О, як же пахне після них стерня!
Люблю твою я, осене, гординю,
Що не перечиш затяжним дощам.
У соняхове поле в теплу днину
Закохана давно моя душа.
Гаї твої люблю, жовтобагряні,
І запахи зруйнованих грибниць,
І дерево, скорчоване бураном,
І небо у полоні зоряниць.
28.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
