Заплакала осінь,
Тугою душа холодіє.
Ще сонечко ясне, та якось не гріє.
Згадались, розбіглися мрій міражі,
Майнули і зникли, збулися чужі.
Багряниться обрій лісів дивним цвітом.
Із півночі погляд, холодний дме вітер,
Тугу наганяють мовчазні тумани
Та хмари-ворони піднялись над світом...
Чогось у природі на осінь не стане,
а ти усміхнешся йому, наостанок...
Заплакала осінь
і я сльозу витер…
Як можна її не любити,
не торкати осінні уста...
- Не спиняймося, кажу, нам жити,
А ти плачеш, моя золота…
