Вже літо відіспалося у травах,
І з журавлями в вирій подалось.
Відпахли медом скошені отави,
У віття літо бабине вплелось.
У води, у прозорі, річки й ставу
Зірок сипнуло небо із долонь
Вони до дна, звичайно, не дістали,
Але потрапили у водяний полон.
Дощі, бач, заходилися тужити –
Чи літа, чи краси його їм жаль –
Вруниться поле молодого жита
І розбавляє сірості печаль.
А коли ранок забреде у роси
І збудить небо від нічного сну,
Воно помітить, що навколо осінь,
Котра змінила ліс, поля й Десну.
16.02.22022.
Ганна Верес Демиденко
Яка краса! Тільки б і милуватися! А цю красу нелюди зі всіх сил намагаються знищити... Та нічого у них не вийде! Відновиться Україна у всій своїй красі і міці!