Рідна мова калинова,
Веселкова, кольорова,
Найбагатша, найгарніша,
Найдорожча, наймудріша…
Кожне слово – мов перлина,
Наче пісня журавлина.
Як вона із уст злітає,
Все довкола оживає.
Груди силою сповняє
І сердéнько окриляє,
Вчить нас, як на світі жити,
Що для цього слід робити.
Змалечку нас всіх формує,
Шлях життєвий нам торує.
Вказує нам ту дорогу,
На якій ми мали б змогу
Навички, знання, уміння
З чистим почуттям сумління
Вдало всі застосувати,
Щоби тільки успіх мати
На роботі і в родині,
У майбутньому і нині;
Бо прийти завжди готова
Нам на поміч рідна мова,
Та до тих, хто знову й знову
Вчить старанно рідну мову,
Хто її плека з душею,
Думає, говорить нею.
Їм розкриє таємницю,
Щоб відкрити ту скарбницю,
У якій скарбів преповно,
Що виблискують чудовно.
Тих скарбів, потрібно знати,
Ні купити, ні продати.
Їх й торкнутись неможливо,
Але кожен скарб – то диво.
Кожен з них є незвичайним,
Особливим, життєдайним.
Мало і життя прожити,
Щоби їх перелічити.
Деякі із них зникають,
Та нові вслід виникають.
Ті скарби уже віками
Називаються словами.
Кожному предмету, дії
І прикметі, і події…
Служить в нас обов’язково
Відповідне їхнє слово,
Що ім’ям їх наділяє
І цим самим виділяє
Значення їх існування,
Їхнього використання:
Як, коли і де повинні
Прислужитися людині
І навколишній природі,
Щоби бути всім в пригоді,
Щоб все місце власне знало –
Що є, буде, існувало.
Криється ж у рідній мові
Сила, в кожнім диво-слові,
Сила та, що окриляє
Думи, серце наповняє
Світлим променем любови
Нас до неньчиної мови.
Нею ж з вечора й до ранку
Мати тиху колисанку
Любо, схилена, співає
Немовляті й колихає.
Нею вчать дітей у школі
Йти назустріч власній долі,
Та дають спочатку знати,
Як її їм будувати.
В неї, мов стрічки в волосся,
Пращурів життя сплелося.
Є ж бо мова не такою,
Як була ще молодою.
Та хоча вже посивіла,
Але ще не перецвіла.
Адже із міцним корінням
З кожним но́вим поколінням
Знов буяє, розцвітає,
Як змін певних набуває,
Змін, що нею ж і керують –
І збагачують, й шліфують,
Щоб ішла у ногу з часом
Із усенародним гласом,
Серед інших мов сіяла
Й їх красою осліпляла.
Євген Ковальчук, 02. 10. 2019
ID:
960457
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Патріотична лірика дата надходження: 21.09.2022 21:26:00
© дата внесення змiн: 21.09.2022 21:26:00
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|