"Ті могили - погребіння минулих часів — розкидані по всьому степу, немов застиглі, заворожені хвилі.— В цій країні, де могили ніби гори, люди немов безодня. Темні загадкові глибини носить у собі цей мовчазний та зажурений народ, і його слова тільки слабкі та хисткі мости до його дійсного буття. Іноді піднімаються чорні птахи над могилами. Іноді вриваються несамовиті пісні і щезають в присмеркових глибинах цих людей, тоді як птахи зникають у небі. А навкруги все здається безмежним. Навіть хати не могли захистити від безмежності: їхні віконця переповнені нею."
Райнер Марія Рільке "Пісня про Правду"
На усьому світі правди вже немає.
Правда, чи хтоcь може її відшукає?
На усьому світі правди вже немає.
Бо правду повсюди неправда долає.
Правда у кайданах сьогодні томиться.
І бачимо, з неї неправда глумиться,
і сидить з панами на золотім троні
й гуляє з панами в золотих хоромах.
Правда за порогом стоїть і благає,
а лиху неправду пани зазивають,
і сміються разом у своїх палацах
й підносять неправді меду повну чашу.
О матінко правдо, ти матінко моя,
подібне орлиним кожне крило твоє,
ще можливо прийде правдива людина,
хто живе по правді, тим Бог помагає,
робить дні легкими, у всім пособляє.
На порозі двадцятиліття молода людина має оголені нерви, загострене світосприймання і пекучу потребу кохання. Рільке був поетом-початківцем, який відвідував зібрання літераторів і мав уже видані збірки безбарвних віршів. Лу Саломе теж пробувала себе в літературній творчості. Вони познайомилися в Мюнхені навесні 1897 року. Її врода і розум вразили Рільке. Він закидав її квітами і віршами, захопив щирим юнацьким коханням. Ця жінка мала особливий дар - закохувати в себе і відкривати закоханим їхню глибинну суть, призначення їхнього генія. Чи з'явився б без неї Заратустра Ніцше? Чи були б написані Дуїнські елегії Рільке? Змах крил метелика в Бразилії здатен викликати торнадо в Техасі.
Закоханість відділяє закоханих від усього світу. Вони відкривають одне одному тайники своїх душ, разом проживають своє минуле і творять з нього спільне майбутнє. Рене Марія Рільке став Райнером спершу для Лу Саломе, а потім і для всього світу. Вона відкрила для нього свою Вітчизну - Росію і її південну частину - Україну.
25 квітня 1899 року разом з Лу Саломе і її чоловіком Карлом Фрідріхом Андреасом Рільке прибув до Москви, де познайомився з Леонідом Пастернаком і Львом Толстим, 4 травня вони їдуть далі, до Петербурга, де проводять шість тижнів. Враження від величезної країни і незнайомої культури настільки сильне, що Рільке береться за вивчення російської мови і готується до ще однієї поїздки в Росію.
7 травня 1900 Лу Саломе і Рільке їдуть на три тижні до Москви, до Тули, потім в Ясну Поляну до Льва Толстого, далі Київ - Софійський собор, Печерська Лавра, пароплавом до Канева до могили Кобзаря, в Кременчуг, 17 червня поїздом до Полтави і пішки по навколишніх селах, наступні - Харків, Воронеж і далі Волга.
Чари України вразили Рільке не менше, ніж чари Лу Саломе, чи не тому, що вона була поряд. Кохання робить очі зіркими, а серце чутливим. В молодості здається зрозумілим, де шукати відповіді на вічні запитання, які не дають спокою людям тисячі, а можливо і мільйони років. Можливо, там, де людина ще не втратила зв'язок з природою, де гармонійно єднаються в ній матеріальне і духовне. Першоджерела цивілізації Рільке відкрив для себе в Україні.
Українські враження Рільке відображені у двох оповіданнях, які увійшли до „Казок про любого Бога”. Це „Пісня про Правду” та „Як старий Тимофій співав помираючи”. „Пісню про Правду” Рільке почув у виконанні Остапа Микитовичеа Вересая, відомого кобзаря.Reiner Maria Rilke DAS LIED VON DER GERECHTIGKEIT
Es ist keine Gerechtigkeit mehr in der Welt.
Die Gerechtigkeit, wer kann sie finden?
Es ist keine Gerechtigkeit mehr in der Welt;
denn alle Gerechtigkeit ist den Gesetzen
der Ungerechtigkeit unterstellt.
Heut ist die Gerechtigkeit elend in Fesseln.
Und das Unrecht lacht über sie, wir sahns,
und sitzt mit den Pans in den goldenen Sesseln
und sitzt in dem goldenen Saal mit den Pans.
Die Gerechtigkeit liegt an der Schwelle und fleht;
bei den Pans ist das Unrecht, das Schlechte, zu Gast,
und sie laden es lachend in ihren Palast,
und sie schenken dem Unrecht den Becher voll Met.
Oh, Gerechtigkeit, Mütterchen, Mütterchen mein,
mit dem Fittich, der jenem des Adlers gleicht,
es kommt vielleicht noch ein Mann, der gerecht,
der gerecht sein will, dann helfe ihm Gott,
Er vermag es allein, und macht dem Gerechten die Tage leicht.