Не обвінчана любов по пеклу десь блукала,
Чиста як сльоза, все ж каяття шукала.
Осуджена людьми, до кісточок промита,
Дарована з небес, та долею розбита.
Згубив він ту любов на іншій одружився,
Забув її ім'я, як в очі задивився.
В зелених тих очах, як в морі утопився,
І місяцем ясним до ніг її скотився.
Крутилася земля, світили в небі зорі,
Та вітер враз зірвавсь у безкрайнім полі.
І смерч підняв у небо різні дві любові,
Життя перевернув та поміняв їх ролі.
Повінчана любов по небу десь блукала,
Шукала каяття, а як знайти не знала.
Осуджена людьми та зрадою розбита,
Солоними слізьми й гріхами оповита.
Не знав він ще тоді любов одна буває,
Що душі двох сердець без крил та окриляє.
Мерехкотять тоді так ясно в небі зорі,
Й купаються вони мов чайки білі в морі.