Прощалось літо зойком журавлиним,
Щоб відлетіти в вирій на крилі,
Вклонилось річці, горам і калині,
І щедрій на врожай святій землі.
Вклонилось ранкам, сповненим турботи,
І синім, ледь імлистим вечорам,
І дням, що притомились від роботи,
І тим, хто врожаї в полях збирав.
Вклонилося дорослому й дитині,
Що поздоровшала і навіть підросла,
І вечоровій зоряній хустині,
Що над землею нічка розп’яла.
Воно так ніжно з усіма прощалось,
Що в віях заіскрилася сльоза,
А у серпневім небі намічалась
Остання, мабуть, літечка гроза.
13.02.2022.
Ганна Верес Демиденко.
