1
Насамкінець я проголошую, що буде після мене;
Я сповіщаю могутнім нащадкам, речникам тих днів, які ще не минули.
Нагадую, я говорив до того, як моє листя розрослося,
Я на завершення підніс свій голос, радісний і сильний.
Коли Америка здійснить своє призначення,
Коли тут з’являться її численні поети, з глибин країни й побережжя,
Коли мільйони найпрекрасніших людей прийдуть в ці Штати,
Коли прекрасні люди з інших територій їм допоможуть,
Коли нащадки найдосконаліших матерів стануть ознакою Америки,
Це будуть мною й нами зрощені плоди.
Я відстоював своє право бути собою,
Я оспівував тіло і душу, війну і мир, я оспівував життя і смерть,
І співав про народження, і показав багатьох народжених:
Я пропонував свій стиль кожному – я просувався впевненими кроками;
Хоча я цілком задоволений, я шепочу, Бувай!
І востаннє тримаю руку молодої жінки і руку юнака.
2
Я проголошую прихід природніх людей;
Я проголошую торжество правосуддя;
Я проголошую безкомпромісну свободу і рівність;
Я проголошую виправдання щирості і виправдання гідності.
Я проголошую, що особливість цих Штатів це звичайна особливість;
Я проголошую Союз все більш тісним і нерозривним;
Я проголошую, що його слава й велич затьмарять всі попередні політичні події.
Я проголошую притяжіння – я кажу, що воно безмежне і звільнююче;
Я кажу, що ти обов'язково знайдеш друга, якого шукав.
Я проголошую прихід чоловіка або жінки – можливо ти самотній, (Бувай!),
Я проголошую сильну особистість, мінливу як природа, цнотливу, ласкаву, милосердну, у всеозброєнні.
Я проголошую життя, яке повинне бути щедрим, шаленим, духовним, зухвалим;
Я проголошую кінець, прихід якого слід зустріти легко й радісно;
Я проголошую міріади молодих, красивих, неймовірних, зі свіжою кров’ю;
Я проголошую змагання прекрасних і не скорених літніх людей.
3
О неймовірний і легковажний (Бувай!)
О, хто тісниться близько біля мене;
Я передбачаю надто багато, але це означає ще більше, ніж я думаю;
Мені здається, що я помираю.
Поспіши, горло, вимовити останні звуки!
Мої вітання – вітання дням ще раз. Пролунай старий клич ще раз.
Продзвени електрикою, роздайся в повітрі,
Поглянь випадково, кожен, кого я помітив, поглинається,
Швидко, але за невеликий час, падає в землю,
Цікаві надійдуть звістки про прибуття,
Яскравими блискітками, неземним посівом, падаючим в грунт,
Ні про що не здогадуючись, не підкоряючись моїм запереченням, ні про що не сміючи запитати,
Для віків і віків доглядаючи проростаюче насіння,
Для військ без мене, без армій, розв’язана війна – мені наказано її об’явити,
Жінкам заповідаю себе впевненим шепотом – свою любов мені слід було висловити чіткіше,
Юнакам не пропоную свої проблеми – я не обмежую – я випробовую силу їхнього розуму,
Так, я минаю – недовгий час гамірний, видимий, впертий;
Потім мелодійне ехо, натхненно закручене (смерть зробить мене по справжньому безсмертним;)
Чи не краще для мене вже бути невидимим, - я до цього готувався невпинно.
Що ще треба, щоб я відстав і зупинився, і витягнувся, широко розкривши рота?
Це єдине остаточне прощання?
4
Мої пісні затихли – я відмовляюся від них;
З-за завіси, яка мене ховає, я появився виключно для тебе.
Камраде! Це не книга;
Хто торкається її, торкається людини;
(Це ніч? Хіба ми тут одні?)
Я той, хто тримає тебе і кого тримаєш ти;
Я кинувся зі сторінок в руки твої – смерть кличе мене назад.
О, як твої пальці навівають на мене сон!
Твоє дихання випадає росою круг мене – твій пульс заколисує мій слух;
Я занурююся в тебе від маківки до п’ят,
Чаруюче – досить.
Досить, О справді несподівано і загадково!
Досить, О зникаюча дійсність! Досить, О завершене минуле!
5
Дорогий друже, хто б ти не був, прийми цей поцілунок;
Я даю його особисто тобі – не забувай мене;
Я відчуваю, що потрудився протягом дня, щоб піти на спочинок;
Я отримую зараз одне з моїх численних втілень – постаю з моїх реальних образів – тоді, як інші, безсумнівно, ще чекають мене;
В незнаних сферах, реальніший, ніж мріяв, більш відкритий, спалах пробудженого з мене променя – Бувай!
Запам’ятай мої слова – я, можливо, повернуся знову,
Я люблю тебе – я втрачаю матеріальність,
Я один з безтілесних, які тріумфують, померши.
Walt Whitman S O L O N G !
TO conclude—I announce what comes after me;
I announce mightier offspring, orators, days, and then, for the present, depart.
I remember I said, before my leaves sprang at all,
I would raise my voice jocund and strong, with reference to consummations.
When America does what was promis’d,
When there are plentiful athletic bards, inland and seaboard,
When through These States walk a hundred millions of superb persons,
When the rest part away for superb persons, and contribute to them,
When breeds of the most perfect mothers denote America,
Then to me and mine our due fruition.
I have press’d through in my own right,
I have sung the Body and the Soul—War and Peace have I sung,
And the songs of Life and of Birth—and shown that there are many births:
I have offer’d my style to everyone—I have journey’d with confident step;
While my pleasure is yet at the full, I whisper, So l o n g!
And take the young woman’s hand, and the young man’s hand, for the last time.
2
I announce natural persons to arise;
I announce justice triumphant;
I announce uncompromising liberty and equality;
I announce the justification of candor, and the justification of pride.
I announce that the identity of These States is a single identity only;
I announce the U n i o n more and more compact, indissoluble;
I announce splendors and majesties to make all the previous politics of the earth insignificant.
I announce adhesiveness—I say it shall be limitless, unloosen’d;
I say you shall yet find the friend you were looking for
I announce a man or woman coming—perhaps you are the one, (So l o n g!)
I announce the great individual, fluid as Nature, chaste, affectionate, compassionate, fully armed.
I announce a life that shall be copious, vehement, spiritual, bold;
I announce an end that shall lightly and joyfully meet its translation;
I announce myriads of youths, beautiful, gigantic, sweet-blooded;
I announce a race of splendid and savage old men.
3
O thicker and faster! (So l o n g!)
O crowding too close upon me;
I foresee too much—it means more than I thought;
It appears to me I am dying.
Hasten throat, and sound your last!
Salute me—salute the days once more. Peal the old cry once more.
Screaming electric, the atmosphere using,
At random glancing, each as I notice absorbing,
Swiftly on, but a little while alighting,
Curious envelop’d messages delivering,
Sparkles hot, seed ethereal, down in the dirt dropping,
Myself unknowing, my commission obeying, to question it never daring,
To ages, and ages yet, the growth of the seed leaving,
To troops out of me, out of the army, the war arising—they the tasks I have set promulging,
To women certain whispers of myself bequeathing—their affection me more clearly explaining,
To young men my problems offering—no dallier I—I the muscle of their brains trying,
So I pass—a little time vocal, visible, contrary;
Afterward, a melodious echo, passionately bent for—(death making me really undying;)
The best of me then when no longer visible—for toward that I have been incessantly preparing.
What is there more, that I lag and pause, and crouch extended with unshut mouth?
Is there a single final farewell?
4
My songs cease—I abandon them;
From behind the screen where I hid I advance personally, solely to you.
Camerado! This is no book;
Who touches this, touches a man;
(Is it night? Are we here alone?)
It is I you hold, and who holds you;
I spring from the pages into your arms—decease calls me forth.
O how your fingers drowse me!
Your breath falls around me like dew—your pulse lulls the tympans of my ears;
I feel immerged from head to foot;
Delicious—enough.
Enough, O deed impromptu and secret!
Enough, O gliding present! Enough, O summ’d-up past!
5
Dear friend, whoever you are, take this kiss,
I give it especially to you—Do not forget me;
I feel like one who has done work for the day, to retire awhile;
I receive now again of my many translations—from my avataras ascending—while others doubtless await me;
An unknown sphere, more real than I dream’d, more direct, darts awakening rays about me—So l o n g!
Remember my words—I may again return,
I love you—I depart from materials;
I am as one disembodied, triumphant, dead.
ID:
958050
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.08.2022 00:40:22
© дата внесення змiн: 30.08.2022 01:04:42
автор: Зоя Бідило
Вкажіть причину вашої скарги
|
У Вас теж є свій міфологізований друг. У кожного свій.
