І
Старим нема тут місця. Молоді
В обіймах дружніх, птахи на деревах,
- Ті покоління зникли - їх пісні,
Лососів водограй, моря кишать макреллю,
М'ясиво, риба, птиця, в радість літні дні
Усьому сущому, народженим і вмерлим.
В полоні музики чуттєвої забуті
Нетлінні пам'ятки людської суті.
II
Нікчемна річ - немолода людина,
Заношене пальто ціпком підперте,
Та дух сплесне в долоні й пісня лине
Від всіх руїн у їх убранні смерті,
Ніяка школа так співати б не навчила,
Своєю величчю навчають монументи;
По морю я відправився за ними
І ось прибув в священне місто Візантію.
III
О мудреці, в вогні священнім Бога,
Як в золотій мозаїці на стінах,
Зійдіть у вихорі вогню святого
І станьте піснею в душі глибинах.
Терзайте моє серце; спрагле і убоге,
Закуте в плоть вмирущої тварини,
Воно цього не розуміє; приведіть
Мене в майстерне вічності творіння.
IV
Утративши свою природу, інше тіло
Ніколи не прийму я, крім такого,
Яке майстри із Греції створили
З емалей золотих і різьблення злотого,
Що сон у імператора розвіє;
Чи кинуся співати в золотому гіллі
Чоловікам і жонам Візантії
Те, що пройшло, минає чи настане.
William Butler Yeats SAILING TO BYZANTIUM
I
That is no country for old men. The young
In one another's arms, birds in the trees,
—Those dying generations—at their song,
The salmon-falls, the mackerel-crowded seas,
Fish, flesh, or fowl, commend all summer long
Whatever is begotten, born, and dies.
Caught in that sensual music all neglect
Monuments of unageing intellect.
II
An aged man is but a paltry thing,
A tattered coat upon a stick, unless
Soul clap its hands and sing, and louder sing
For every tatter in its mortal dress,
Nor is there singing school but studying
Monuments of its own magnificence;
And therefore I have sailed the seas and come
To the holy city of Byzantium.
III
O sages standing in God's holy fire
As in the gold mosaic of a wall,
Come from the holy fire, perne in a gyre,
And be the singing-masters of my soul.
Consume my heart away; sick with desire
And fastened to a dying animal
It knows not what it is; and gather me
Into the artifice of eternity.
IV
Once out of nature I shall never take
My bodily form from any natural thing,
But such a form as Grecian goldsmiths make
Of hammered gold and gold enamelling
To keep a drowsy Emperor awake;
Or set upon a golden bough to sing
To lords and ladies of Byzantium
Of what is past, or passing, or to come.
1928
