Коли ти існуєш тут,
А сердце зосталось там.
І двадцять четвертого лютого-
Є розірваним навпіл життям.
Тоска обіймає так міцно,
Що з очей ллється вода.
У грудях від суму тісно-
Землю свою шкода.
Не знав і ніколи не думав,
Що може так сильно боліть.
Що все загубити ти можеш
Лише за коротку мить.
Зостався ти сам в полі голий,
Лиш маєш себе і печаль.
Горілі квартири і школи,
А ти був- не в своїх речах,
Не в тому майні що ти нажив,
А в серці коханих людей.
Зосталися лиш твої думи
І тисяча довгих ночей...
