Запалало зранку небо
громовиці тишу ріжуть –
то війна іде до тебе,
в твою хижу.
Хижа война – вуйна клята,
сіє лихо, біди, болі…
Та шикуються солдати
в «Дикім полі».
Під жахливий гуркіт бою
характерник брів між зіллям.
Очі мага повні болю
й божевілля…
Хлопців мертвих брав за руки,
клав їм жито у долоні,
уявляв нестерпні муки…
у полоні.
До грудей торкав щокою,
до чола – холодне тіло.
Не повернуться із бою,
відлетіли…
Нелегку обрали долю –
боротьбу проти свавілля!
Сльози капали від болю
і безсилля…
Став між ними на коліна
і знімав сталеві лати –
вже не діждуться дружини,
діти, мати…
Але їх чекають діти
і не скінчені ще справи…
Жаль героїв хоронити,
Боже правий!.
– Боже правий, Боже сильний,
забираєш чому кращих?
На землі доволі підлих
і пропащих…
– Надійшла лиха година,
бо молилися не дуже –
я беру свою данину…
за байдужість.
І злетів мольфар до неба,
шаблю вихопив із піхов –
Воювати нині треба…
з лихом!
Підіймаймось, козаченьки,
щоб у цю лиху годину
захистити нашу Неньку –
Україну!
Війна, війна, війна – во́йна!
Сіє горе вона гойно.
Гучить, гучить, гучить тризна,
та на стягах горить – тризуб!
01.08.2022
