Коли ми переможемо орду,
Я вранці встану, по росі пройдусь,
Відчую Землю босими ногами,
І дяку Богу вознесу "Ти з нами!"
Запалимо свічу за упокій
Тих, хто життям пожертвував своїм.
А ще накрию стіл у рідній хаті
І всю рідню покличу святкувати...
Я не скажу ні слова про тих ницих,
Хто плюндрував мою країну, нищив
Усе, що серцю миле і святе,
Хто відібрав дитинство у дітей.
Хто вистрілив у спину Паші Лі... -
Зберіг життя дитині. Не собі.
Хто розстріляв впритул усю сім'ю,
За те, що в хату увійшли свою.
Хто йшов вбивати, ніби то й не знав,
Тим часом бомби з неба нам скидав!
Стріляв в жінок, дітей, мов Фарисей
Лукавив, сльози лилися з очей.
Хто вбив надію, розірвав кохання,
Весни прихід затьмарив, окаянний.
Хай буде проклятий у Всесвіті буття
Хто сіє смерть й не знає каяття!...
...Коли ми переможемо орду,
Я поклонюся тим, кого люблю
Так, після затьмарив кома, дякую. Насправді, Ви в точку щодо останньої стрічки : "Я поклонюся всім, хто в ЗСУ", але потім чомусь передумала. Мені приємно за такий аналіз твору. Дякую
Супер!
