Після посушливого літа прийшла суха осінь. Настільки суха, що все живе завмерло, чекаючи лиха. Коли чогось чекаєш, воно обов’язково збудеться. То лише здається, що життя безладне. Воно підпорядковане сталим законам. Варто дослухатися, і стане зрозумілою їхня суть, відкриються зору шляхи, якими ходить очікуване щастя і незвані печалі. Жаль, щастя біжить непомітними стежками так швидко, що не встигнеш черевики взути, щоб догнати. Жаль, біда суне відразу всіми дорогами, ніяк її не оминеш.
З осінньою засухою у Дивний ліс прийшла біда. Чи хтось необачно кинув недопалок, чи з автомобіля впала іскра на сухий, як порох, килимок придорожньої трави. Спалахнуло, розгорілося, і загуділа лісова пожежа, злизуючи тисячами язиків усе живе на своєму шляху. Задихаючись, вибігали зі своїх нірок ящірки й миші, вискакували загорнуті в палаючі трав’яні перинки їжаки, які вже вклалися на зимову сплячку. Засліплені димом, стрибали врізнобіч зайці, втікали геть лисиці, кабани, вовки... Після пожежі залишилося покреслене сірими людськими стежками чорне згарище та обпалені вогнем дерева.
Першим повернувся до Дивного лісу дятел, заторохтів, забарабанив дзьобом по дереву, знайшов під корою личинку короїда, з’їв і вирішив, що жити тут можна. Услід прилетіли зграйкою горобці – ліс після пожежі такий, як і взимку, тихий, прозорий, на запах гарі можна не зважати, а харчі є поряд на вцілілому полі. Чорні, ніби обпалені вогнем, ворони погаласували, помітингували, та й вирішили, що весна покаже, чи вижив ліс, чи можна буде на деревах зробити гнізда. По одному чи зграйками поверталися до рідного лісу всі, хто врятувався від пожежі, бо добре тому, хто в своєму дому, а на чужині сумно й псині.
Прискакав до Дивного лісу Братик Бі – хутро підсмалене, лапки обпечені, але вушка, як прапорці, високо підняті над зчорнілим простором всеохоплюючої любові. Егей, листопадовички, хто вцілів після великої пожежі, життя триває, не сьогодні воно зародилося, не сьогодні й зникне! Ось і зайченятко - причаїлося на зеленому острівці споришу. Полум’я не знайшло поживи, обійшло його стороною. А тут цілий гурт малят у канаві біля джерела, де вогню нічого робити. От і добре. Будуть зайці, буде й ліс. Братик Бі розгосподарювався біля малечі, ніколи на небо глянути, тільки пильнує, чи не виросли в малих вуса. Бо як заєць вуса має, то про себе сам подбає.
Час спливав, час минав. Малеча підросла й розбіглася лісовими стежками шукати заяче щастя. Нарешті Братик Бі вибрався провідати стару грушу на узліссі. Стоїть чорна, обпалена, чи й прокинеться, коли пригріє весняне сонечко. Присів Братик Бі біля неї, зіщулив вушка-прапорці, задумався... чи про майбутню весну, чи про солодку моркву, чи про печені грушки.
О! Печені грушки! Взяв одну – солодко, смачно, але за вухами не лящить. Не доводилося ніколи куштувати печених груш, а вони ж такі добрі, що спав би – їв би, і встав би – їв би. Щось я віршами заговорив”, - хмикнув Братик Бі. – „Мабуть токсичні речовини від пожежі викликають психоделічні зміни моєї свідомості і віднині бути мені заячим поетом... Ні, краще заячим письменником і написати таку історію заячого життя, щоб вразити нею весь світ”.
- Атож, історія заячого життя матиме шанувальників серед вовків. Мені колись пощастило познайомитися з історією життя глухарів. Відтоді вправнішого за мене мисливця за глухарями немає не тільки в Дивному лісі, а й у ближніх лісах. Знання роблять життя прекрасним.
- Доброго здоров'я Вам, Братику Му. Добре, що Ви повернулися до нашого лісу. Сподіваюся, що підсмалений заєць не становить для Вас гастрономічного інтересу? – ввічливо і завбачливо, як завжди, відгукнувся Братик Бі.
- Підсмалений заєць не становить гастрономічного інтересу для смаленого вовка. Ви ж знаєте Закон лісу: в лиху годину весь ліс - одна родина, - заспокоїв його Братик Му.
- Братику Му, Ви схудли, зблідли і навіть не насміхаєтеся. У Вас все гаразд? Чи врятувалася Ваша родина?
- Дякую, Братику Бі, у нас все гаразд, пожежа зайнялася з іншого краю лісу, ми встигли врятуватися. Вже й нору полагодили. Жаль, земля попелом устелена, на ньому залишаються сліди. Ми нечасто виходимо, щоб не навести на нору мисливців. Та й мишей у лісі поменшало, з харчами стало сутужніше. Ваша книга про зайців могла б скрасити наші вечори, - Братик Му ввічливо проявив інтерес до анонсованої книги.
- Е-е, Братику Му, Ви мене невірно зрозуміли, я не збираюся писати „Посібник для вовків. Як уполювати зайця”. Це буде повість „Психологічні тонкощі заячих складнощів”, - мабуть під впливом печених грушок психоделічна свідомість Братика Бі не зреагувала на журливі інтонації співбесідника.
- Жаль, - зітхнув Братик Му, - Вовча спільнота давно чекає на правдиві заячі історії. Нас завжди дивувала заяча здатність заплутувати сліди, удавати свою присутність там, де їх немає і ховатися там, де ніхто не сподівається їх знайти. Звичайно, заєць - це не вовк, але ж не до такої міри. Повірте, приємніше добути мишу з нори, ніж ганятися лісом за зайцем. Без особливих зусиль можна вгамувати голод десятком мишей. Зате за зайцем набігаєшся, наморишся, а впіймаєш щось не варте зусиль - худе, жорстке, жилаве. Доки з”їси, можеш зуби втратити.
- Так таки худе та жилаве? – іронічно усміхнувся Братик Бі, який мав так багато чеснот, що не вважав жилавість своїм суттєвим недоліком.
- Всяк буває, - Братик Му делікатно не став обговорювати з зайцем відтінки смаку зайчатини. – Доки в лісі не превелися миші, можете спокійно насолоджуватися печеними грушками.
- А що буде, коли Ви з'їсте всіх мишей? - Братик Бі хоч і жив сьогоднішнім днем, але не забував подумки зазирнути в день завтрашній.
- Доки є вовки, не переведуться миші, - переконано запевнив Братик Му.
- Братику Му, Ви запрягаєте коня позаду воза. Саме чисельність популяції мишей регулює чисельність популяції вовків, а не навпаки, - виткнулося з мішка шило заячих знань про вовків.
Теоретично Братик Бі був і швець, і жнець і в дуду грець, тому намірився було навчити (теоретично) Братика Му запрягати коня у воза, та враз змовк. З одного боку він не хотів щоб до харчової ніші вовків потрапили зайці. З іншого він нарешті помітив, що й хутро у Братика Му недостатньо сіре, і очі у нього неяскраві, й вуха понурі і голос не бадьорий. Невже винна пожежа в Дивному лісі ? А якщо ні?
- Братику Му, що Вас так невпізнанно змінило? Невже пожежа? – Братик Бі не мав звички довго гадати, коли можна швидко запитати.
- Ет, не зважайте. Заєць вовка не зрозуміє.
- Можна, спробувати? Ми ж Братики?
- Братики-Кіндратики... Ви братик заячий, а я вовчий. Якби заєць здатен був упіймати хоча б одну мишу, можна було б і про розуміння поговорити.
- Еге! Ходила щука з котом мишей ловити, так вони їй і хвіст обгризли, - Братик Бі аж скривився, уявивши, як він полює на мишей. Краще Ви скуштуйте цю грушку. Скуштували? І як? Смачно? Мені теж смачно. Виходить, що не такі вже ми й різні. Ви спробуйте пояснити, а я спробую відчути себе у вашій шкурі, - наполіг Братик Бі.
- Заєць у вовчій шкурі, - посміхнувся нарешті Братик Му. – Що ж, приміряйте, чи не завелика вона для Вас.
Братик Бі наставив торчком вушка-прапорці, приготувавшись розуміти.
- Ви мабуть знаєте, - нерішуче почав Братик Му, - вовки кожної ночі співають колискову для Сонця.
- Звичайно, знаю, - підтвердив Братик Бі. – Весь Дивний ліс знає. Якби вовки не співали колискову для Сонця, воно б розгнівалося і спалило Землю. Тому зайці не надто ображаються, коли хтось з вовків уполює зайця. За все належить платити.
- Я теж думав, що від моїх колискових залежить життя на Землі. Але коли горів Дивний ліс, я за клопотами про порятунок родини забув про колискову. Нічого не змінилося від того, що я не заколисав Сонце. Від мене не залежить, чи спатиме вночі Сонце. То який сенс у вовчому житті?
- Братику Му, якщо не Ви, так інші Вовки співали свої колискові. Важливо, що Сонце це чуло. Доки вовки співають сонцю колискові, не зникне життя на Землі, - схвильовано втішив його Братик Му.
- Братику Бі, а чи не запрягаєте Ви коня позаду воза? – знову посміхнувся Братик Му.
- Я на возах собаку з”їв, - пожартував Братик Бі.
- Добре, що не вовка, - відгукнувся Братик Му.
Іноді важливо знати, що без тебе не впаде небо, яке ти тримаєш на своїх руках, не порушиться плин днів і ночей, якщо ти не котиш сонце по небу, що ти не один відповідаєш за життя на Землі.
Пожежа не знищила Дивний ліс, тому є надія, що казка не закінчиться
ID:
954102
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.07.2022 00:04:55
© дата внесення змiн: 23.07.2022 00:04:55
автор: Зоя Бідило
Вкажіть причину вашої скарги
|
