Поглянь, омана давня ще раз повертається
По стежці польовій, коли цикорій розгорається
Як очі літа, в полудень синіють краплі сяйва,
І серце тягнеться до них і знов жадає:
Жадає вийти за межу у світ печалей
За кожним сплеском щастя, спогади потонуть
В тумані бризок золотих, сон оборонить
Від змін і ночі, вслід все інше обступає.
Любове, ми вловили досконалість світу,
Як уловив цикорій дивне сяйво самоцвіту:
Згорає літо, його квіти швидко блякнуть -
Омана вічна, що можливо замінити
Призначення для сонця й глини, духу й літа,
Якщо колись у згоді з ними заспівати!
CECIL DAY-LEWIS O DREAMS, O DESTINATIONS. VIII
But look, the old illusion still returns,
Walking a field-path where the succory burns
Like summer's eye, blue lustre-drops of noon,
And the heart follows it and freshly yearns:
Yearns to the sighing distances beyond
Each height of happiness, the vista drowned
In gold-dust haze, and dreams itself immune
From change and night to which all else is bound.
Love, we have caught perfection for a day
As succory holds a gem of halcyon ray: (безжурний промінь)
Summer bums out, its flower will tarnish soon--
Deathless illusion, that could so relay
The truth of flesh and spirit, sun and clay
Singing for once together all in tune!