Дощ, дощ і дощ.. де він є,
За вікном чи у мене всередині?
А може і там і там.. хоча в мені він
Сильніший аніж ураган.
Всередині блискавиці і громи,
Всередині бурі які зривають усе
На своєму шляху.
В мені вітри, такої сили,
Вони шумлять,
Мене скосило.
І градом кидає по серці,
Розбиті вікна, шибки і дверіці.
Усе в одному, усе в мені.
Чому так тяжко?
Я задихаюсь!
І знаю точно що після всього,
Назад зібрати все неможливо.
Там все розкидано,
Там все розгромлено,
Там все обсипано,
І все затоплено.
Там просто куски живцем відірвані,
І голі нерви, висять над прірвою.
Гримить, гроза,
дощ як з відра..
Не бачу світла, мороз по тілу.
На дворі літо, а там- зима,
Горів вогонь,
Та все затліло.
Сюди не їдуть десенеесники,
Не доберуться і рятувальники,
Чому судилось втопитись-
Втопилося.
Чому судилось зламатись-
Зламалося.
І не лікується,
Не реанімується,
Не відкачається,
І не воскресеться,
Чому судилося бути-
збудеться.
Якщо це має так бути-
Станеться.
Зворушливо.... 
