Всі лінії спускаються в долину долоні
в маленьку заглибину, де б'є джерельце долі
ця лінія життя подібна до польоту стріли
п'ять пальців горизонту освітлює потік
його порив вперед змітає перешкоди
і немає нічого прекраснішого і потужнішого
від цього прагнення вперед
яка ж безрадісна з ним поруч лінія віри
як плач вночі як річка посеред пустелі
народжена в піску в піску загине
можливо вона продовжується вглиб під шкіру
розсікає м'язеву тканину і впадає в артерію
щоб ми вночі могли стрічати наших мертвих
в глибинах де течуть спогади і кров
в комірках штолень криниць
повно темних імен
Цього горбка тут не було - я добре пам'ятаю
тут було гніздо ніжності таке округле ніби
пролилася сльоза гарячого свинцю на руку
я пам'ятаю волосся пам'ятаю слід від ляпаса
тендітні пальці і вагу сплячої голівки
хто зруйнував гніздо хто тут насипав
горбок байдужості якого не було
чому ти притискаєш долоні до очей
почавши гадати Кого запитуєш
Zbigniew Herbert WRÓŻENIE
Wszystkie linie zagłębiają się w dolinie dłoni
w małej jamie gdzie bije źródełko losu
oto linia życia patrzcie przebiega jak strzała
widnokrąg pięciu palców rozjaśniony potokiem
który rwie naprzód obalając przeszkody
i nie ma nic piękniejszego nic potężniejszego
niż to dążenie naprzód
jakże bezradna jest przy niej linia wierności
jak okrzyk nocą jak rzeka pustyni
poczęta w piasku i ginąca w piasku
może głębiej pod skórą przedłuża się ona
rozgarnia tkankę mięśni i wchodzi w arterie
byśmy spotykać mogli nocą naszych zmarłych
we wnętrzu gdzie się toczy wspomnienie i krew
w sztolniach studniach komorach
pełnych ciemnych imion
tego wzgórza nie było - przecież dobrze pamiętam
tam było gniazdo czułości tak krągłe jak gdyby
ołowiu łza gorąca upadła na rękę
pamiętam przecież włosy pamiętam cień policzka
kruche palce i ciężar śpiącej głowy
kto zburzył gniazdo kto usypał
kopiec obojętności którego nie było
po co przyciskasz dłoń do oczu
wróżbę stawiamy Kogo pytasz