Їжачок Юрчик народився таким крихітним, що мама їжачиха загубила його в траві. Юрчик залишився на зігрітій травневим сонечком землі сам-один. Чи то він так злякався, чи так і повинно бути у новонароджених їжачків, його рожева шкірка почала покриватися дрібними пухирчиками. З них проткнулися м'якенькі білі голочки, які нікого не могли вколоти і ні від кого не могли захистити. Якби його помітила якась пташка, то дзьобнула би. Якби його помітила земляна жаба, то злизала б довгим язиком. Якби його помітила ящірка, то б проковтнула. На щастя, Юрчика ховав від усіх широкий лист подорожника. Час тягнувся дуже повільно. Юрчик чекав маму, але мама не приходила. Юрчик почав тихенько плакати, як плачуть усі загублені діти. Ніхто не зважав на його сльози.
В цей час біля тополі відбулося щось незвичайне. У королеви мурашника Ерешкігаль виросли крила. Всі мурахи зібралися разом з нею відправитися назустріч повелителю сонця Нергалу. Коли Ерешкігаль зустрінеться з Нергалом, він забере їх усіх на небо. Там вони стануть зірками, а їхня королева Ерешкігаль - Місяцем. Мурахи хвилювалися. Вони ніколи не бачили Нергала і кожен боявся, чи не буде боляче ставати зіркою. Як витримати це, не скрикнувши? Зіркам не можна кричати. Варто хоча б застогнати, і впадеш вниз на землю, де знову станеш мурахою.
Королева Ерешкігаль розправила крила. Це був знак вирушати в дорогу. Першими відправилися вперед розвідники. За ними з мурашника виступили воїни, їм належало захищати королеву. Останніми вирушили фуражири. Їх обов'язок у поході добувати харчі. Поряд з королевою трималися слуги і робітники. Чорна мурашина смужка потягнулася з мурашника в Невідомість на зустріч з Незвичайним.
Ви мабуть думаєте, що світ складається з доріг, які ведуть до Мети. Але ж ні! Світ складається з перехресть, на яких відбуваються зустрічі і визначаються долі. На одному з перехресть світу мурахи-розвідники натрапили на хлипаючого їжачка Юрчика. Вони оглянули його здалеку, потім зблизька, потім полоскотали його вусиками і навіть вкусили за м'якенькі голочки. Юрчик подумав, що прийшла його мама. Він зрадів так сильно, що мурахи-розвідники відчули його радість своїми вусиками-антенами. Вони подумали, що Юрчик радіє зустрічі з мурахами, і побігли до королеви зі звісткою, що зустріли Нергала.
- Який? Який він з себе, повелитель Сонця Нергал? - захвилювалася королева. Вона боялася, що йому можуть не сподобатися її блискучі прозорі крила, гладенька чорна шкіра, тендітна талія, тоненькі лапки і великі круглі очі.
- О, королево! Він незвичайний! - в один голос відповіли мурахи-розвідники.
- Він схожий на мене? В нього теж є крила? - непокоїлася королева.
- Він схожий на Сонце - круглий, теплий і на всі боки від нього розходяться білі промінчики.
В душі королева сподівалася, що Нергал виявиться крилатим чорним мурахою. Вони змахнуть крилами і разом злетять на небо. Там облаштують затишний мурашник, в якому щасливо житимуть разом зі своїми небесними дітьми. Як на небо потраплять її безкрилі підлеглі, Ерешкігаль не знала. Про них повинен був подбати Нергал. Вона не опиралася долі і відразу полюбила Нергала – тепле кругле сонце з промінчиками.
Королева знову змахнула крилами і чорна мурашина смужка простелилася до листа подорожника, під яким схлипував Юрчик. Мурахи не чують звуків, вони слухають запахи і розмовляють запахами. Тому вони не чули, що Юрчик плаче, але відчули, що він голодний. Ясна річ, дорога з неба на землю дуже далека і потребує багато сил. Королева Ерешкігаль побачила свого судженого. Вона знала, що він буде незвичайним. Саме таким повинен бути повелитель Сонця - теплим сонечком з промінчиками. І йому потрібна її допомога. Ерешкегіль віддала наказ нагодувати Юрчика.
Фуражири побігли на пасовище, де мурахи-пастухи випасали кілька сотень попелиць. Полоскотавши вусиками їхні животики, вони одержали від них краплинки солодкого сиропу і поспішили з ним до Юрчика. Мурашине молочко припало до смаку їжачку. Він наївся і заснув. Королева Ерешкігаль оберігала його сон. Як тільки їжачок прокинувся, вона знову наказала мурахам його нагодувати. Вона мала терпіння дочекатися, коли Нергал набереться сил і вони разом полетять на небо.
Минув день, другий, третій... Мурахи піклувалися про малого їжачка. Він швиденько ріс і набирався сил. Через два тижні в нього відкрилися оченята і він побачив королеву Ерешкігаль, яка не відходила від нього ні на мить.
- Мама! Яка гарна моя мама! – подумав Юрчик і кожна його голочка випромінювала любов до неї.
Ерешкігаль відчула його любов, її крильця затріпотіли від щастя. Її сонечко, її Нергал впізнав і полюбив свою королеву. Вона змахнула крилами і знялася в повітря. Але Нергал залишився на землі. "Мабуть, він не відновив сили і сьогодні ще не зможе летіти" - подумала Ерешкігаль і повернулася до Юрчика. "Я теж зможу літати, як моя мама! В мене теж будуть такі гарні крила, як у моєї мами", - радів Юрчик і ворушив лапками, щоб злетіти.
Він ніколи не бачив нікого, крім мурах, тому уявляв себе таким, як вони. Він не вмів лічити, тому вважав що в нього шість лапок, як у мурахи, і всього два вусика. В Ерешкігаль не було голочок, і їжачок не міг зрозуміти, чому. Зрештою вирішив, що коли він виросте, то в нього теж не буде голочок, а буде чорна, блискуча шкіра, і такі ж гарні, прозорі крила, як у мами.
Юрчик навчився бігати, голочки його стали сірими й гострими. Юрчик охоче їв жуків, хробаків та іншу живність, яку приносили мурахи. Зрештою він і сам навчився ловити все, що бігало, стрибало, повзало біля нього. Особливо смачними були дощові черв'яки.
Юрчик ріс швидким і вправним, але вже знав, що цього мало. Мурахи чекали, коли він разом з їхньою королевою полетить на небо. Треба було щось робити, щоб навчитися літати. Юрчик почав придивлятися, як це роблять птахи. І нарешті все зрозумів. Треба забратися на гілку і змахнути крилами. Юрчик помахав своїми лапками і розгубився. Лапок було більше, ніж у птаха крил. Якими з них треба махати, передніми чи задніми? Він знову придивився до птахів і нарешті зрозумів - треба сісти на гілку задніми лапками, обхопити її пальцями, щоб не впасти, потім підстрибнути і замахати передніми лапками.
Юрчик знайшов дерево з низькою гілкою, на яку можна було видряпатися. Відштовхнувся від гілки і не встиг махнути крилами, як ткнувся носом в траву. Він не розгубився. Неподалік вчилися літати перепелята - вони теж махали крилами і бігали по землі. Бігти на задніх лапках і розмахувати передніми було ще гірше, ніж злітати з гілки. Юрчик втішив себе, що йому не треба бути перепілкою, та й знову поліз на свою гілку. Він махав лапками і зістрибував з гілки. Він зістрибував з гілки і махав лапками. Знову і знову тикався носом в траву.
- Ти надто великий, тому тобі треба великі крила. Спробуй махати не лапками, а листами лопуха, - підказала йому горихвістка, яка з цікавістю спостерігала за Юрчиковими польотами.
"Як це я сам не здогадався?" - аж скрикнув Юрчик і мерщій кинувся до лопухів. Він швидко відгриз два величезних листа і подався з ними до своєї гілки. Розчепірив лапки, замахав лопуховими крилами і полетів.
- Дивіться, дивіться! Їжак летить! - зацвірінчали, защебетали, затьохкали птахи.
Юрчик летів все вище й вище. Королева Ерешкігаль помітила в небі свого судженого Нергала і теж змахнула крилами. Вона догнала Юрчика, і вони разом полетіли у високе небо. Там Юрчик став Нергалом, повелителем Сонця, а мурашина королева Ерешкігаль стала Місяцем. Звичайно, вони забрали до себе всіх своїх мурах. Виявилося, що стати зіркою зовсім не боляче, тільки лоскотно. Мурахам на небі весело, але якщо хтось голосно сміється, то від сміху може не втриматися і впасти на землю. Якщо почуєте, як у небі тоненько дзвенить сміх, придивіться, ви обов’язково побачите падаючу зірку.
ID:
950193
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.06.2022 00:28:22
© дата внесення змiн: 11.06.2022 01:10:33
автор: Зоя Бідило
Вкажіть причину вашої скарги
|
