1
.
нет языка куда можно это вместить
писать о войне это будто глотать
колючий провод медленно
сантиметр за сантиметром
обнимать во сне противотанковый ёж
голыми руками и ногами
металлические слова настойчиво ввинчивать
в раздробленные кости утра
вылущивать из слов как из гильз
смерти черную чечевицу
боли свинцовый горох
пить из луж
то оглушительный грохот
то густую красную тишь
.
2
.
суёшь всюду язык словно грязный палец в рану
чтоб убеждаться и свидетельствовать
так свидетельствует о воде разбитый графин так
свидетельствует cломанный радиоприемник
о таинстве электромагнетизма
реальность вскипает красным молоком
сбегает
оставляет на плите тёмные следы
пустая кастрюля рта поэта
беспомощно шипит свистит
покрывается черной коркой
.
3
.
язык здесь достигает границы за которой он
хрип крик бульканье лепет
очищенный птицами от плоти скелет
строительные леса вокруг разбомбленного театра
смотри язык стоит пустой как дом
откуда всех вывели и расстреляли
смотри мои слова быстры словно костыли
что шагают сами собой
смотри
они еще и танцуют
.
4
.
говори
не говори
кричи не кричи поэт
смерть все равно не слышит
глухая от взрывов на оба уха
слепая на оба выбитых шрапнелью глаза
она движется по городу наощупь
как гомеровский циклоп
ощупывая нас по пути
холодными липкими руками
её большое усталое тело
пахнет огнём и металлом
и каждый из нас
перед ней
никто
.
5
.
каждый поэт
выпускник школы бессилия
не усвоивший ни единого урока
видим что наша шаткая лодка
вбирая молчание
проседает все глубже
стоя в ней мы размахиваем
своим языком как жезлом
надеясь разделить
это море отчаяния надвое
перейти по его дну
аки по суху
на другой берег войны
.
6
.
боже ты хорошо знаешь
лишь для двух дел годится язык поэта
петь о смерти
и о победе
так дай же нам боже
языки железные, чтобы ними
мы вылизали начисто
этот асфальт
не оставив и следа врага
не оставив и пятнышка крови
обогнув только трещину откуда
тянется уже упрямо
толстый зеленый стебель
(Перевод с украинского)
+++++++++++++++++
писати про війну
.
1
.
немає жодної мови в яку це можна вмістити
писати про війну це як ковтати
колючий дріт повільно
за сантиметром сантиметр
обіймати вві сні протитанкового їжака
голими руками й ногами
металеві слова наполегливо вгвинчувати
в роздроблені кості ранку
вилущувати зі слів як із гільз
смерть чорну сочевицю
біль свинцевий горох
пити з калюж
то оглушливий гуркіт
то густу червону тишу
.
2
.
пхаєш усюди мову як брудного пальця в рану
аби пересвідчуватись і свідчити
так свідчить про воду розбита карафа так
свідчить поламаний радіоприймач
про таїнство електромагнетизму
реальність скипає червоним молоком
збігає
лишає на плиті темні сліди
порожня каструля поетового рота
безпомічно сичить шкварчить
береться чорною кіркою
.
3
.
мова тут сягає своєї межі за якою вона
хрип крик булькання белькотіння
оббілований птаством скелет
риштування навколо розбомбленого театру
дивися мова стоїть порожня як будинок
звідки всіх вивели і постріляли
дивися мої слова спритні як милиці
що крокують самі собою
дивися
вони ще й танцюють
.
4
.
говори
не говори
кричи не кричи поете
смерть усе одно не чує
глуха від вибухів на обидва вуха
сліпа на обидва вибитих шрапнеллю ока
вона сунеться містом навпомацки
як гомерів циклоп
обмацуючи нас по дорозі
холодними вогкими руками
її велике втомлене тіло
пахне вогнем і металом
і кожен із нас
перед нею
ніхто
.
5
.
кожен поет
випускник школи безсилля
що не засвоїв жодного уроку
свідомі хиткості свого човна
що набираючися мовчання
просідає дедалі глибше
стоячи на ньому ми вимахуємо
своєю мовою неначе патерицею
сподіваючися розділити
це море відчаю надвоє
перейти його дном
як суходолом
на інший берег війни
.
6
.
боже ти добре знаєш
на дві справи тільки годиться поетів язик
співати на смерть
і на перемогу
то дай же нам боже
язики залізні щоби ними
ми вилизали начисто
цей асфальт
не лишивши і сліду ворога
не лишивши і плями крові
і тільки оминувши тріщинку з якої
вже вперто пнеться
товсте зелене стебло
писати про війну
.
1
.
немає жодної мови в яку це можна вмістити
писати про війну це як ковтати
колючий дріт повільно
за сантиметром сантиметр
обіймати вві сні протитанкового їжака
голими руками й ногами
металеві слова наполегливо вгвинчувати
в роздроблені кості ранку
вилущувати зі слів як із гільз
смерть чорну сочевицю
біль свинцевий горох
пити з калюж
то оглушливий гуркіт
то густу червону тишу
.
2
.
пхаєш усюди мову як брудного пальця в рану
аби пересвідчуватись і свідчити
так свідчить про воду розбита карафа так
свідчить поламаний радіоприймач
про таїнство електромагнетизму
реальність скипає червоним молоком
збігає
лишає на плиті темні сліди
порожня каструля поетового рота
безпомічно сичить шкварчить
береться чорною кіркою
.
3
.
мова тут сягає своєї межі за якою вона
хрип крик булькання белькотіння
оббілований птаством скелет
риштування навколо розбомбленого театру
дивися мова стоїть порожня як будинок
звідки всіх вивели і постріляли
дивися мої слова спритні як милиці
що крокують самі собою
дивися
вони ще й танцюють
.
4
.
говори
не говори
кричи не кричи поете
смерть усе одно не чує
глуха від вибухів на обидва вуха
сліпа на обидва вибитих шрапнеллю ока
вона сунеться містом навпомацки
як гомерів циклоп
обмацуючи нас по дорозі
холодними вогкими руками
її велике втомлене тіло
пахне вогнем і металом
і кожен із нас
перед нею
ніхто
.
5
.
кожен поет
випускник школи безсилля
що не засвоїв жодного уроку
свідомі хиткості свого човна
що набираючися мовчання
просідає дедалі глибше
стоячи на ньому ми вимахуємо
своєю мовою неначе патерицею
сподіваючися розділити
це море відчаю надвоє
перейти його дном
як суходолом
на інший берег війни
.
6
.
боже ти добре знаєш
на дві справи тільки годиться поетів язик
співати на смерть
і на перемогу
то дай же нам боже
язики залізні щоби ними
ми вилизали начисто
цей асфальт
не лишивши і сліду ворога
не лишивши і плями крові
і тільки оминувши тріщинку з якої
вже вперто пнеться
товсте зелене стебло
