Сидиш та й дивишся в вікно,
А спогади течуть рікою.
Однак мені не все одно,
Бо добре нам було з тобою.
Надія в серці ще жива,
Неначе корабель несе по хвилях.
І кожна мить така важлива,
Підносить вгору мов на крилах.
Думки холодні та пусті,
Слова душі вже не зігріють.
Давно розп’яті на хресті,
Ті, що любити щиро вміють.
І потече кров почуттів,
На землю зрошену росою.
Не сталось так, як я хотів,
Більш не радітиму тобою.
