Не смійся з них. Не смій. Не треба. Бо болить.
Вони такі нещасні, ці маленькі люди...
То бур’яни, то кукіль ростуть на їх ріллі.
Не їх вина. В них теж душа багатотрудна.
Ти бачиш гідність в них? Я думаю, з них кожен
Високим мнить себе. Немає в них покори.
Хай мнять. Дай спокій їм. Бо заблукати може.
Людина бідна і, можливо, зла чи хвора.
Ох, не глузуйте з бідних! Серце повне болю!
Бо в кожній дрвінці*, як в тобі, душа зроста.
Знай, що даремно, брате, тих маленьких гониш:
Попросиш пити в них в обителі Христа.
*Дрвінка – невеличка річечка, яка тече через пливучі піски. і є межею між цими пісками й містечком Козлувке. З дозволу міської ради Кракова реалізовано проект „Парк річки Дрвінка”
Julian Tuwim Nie śmiej się z nich...
Nie śmiej się z nich. Nie wolno. Nie drwij. Bo to boli.
To przecież tacy biedni, tacy mali ludzie...
To kąkole i chwasty na bezpłodnej roli.
Nie wiń ich. Mają dusze. I też żyją w trudzie.
A czyś widział ich dumę? Każdy z nich wszak sądzi,
Że jest wyższy od ciebie. Nie masz w nich pokory.
Ale niech sobie myśli. Pokój z nimi. Niech błądzi.
To człowiek biedny, mały. Może zły i chory.
Och, nie śmiej się z biedoty! Bo serce mi ranisz!
Bo mi twa każda drwinka, jak im, w duszę wrasta.
Wiedz, że daremnie, bracie, tych maluczkich ganisz:
Przyjdzie do nich - pić z nimi - smutny Chrystus Miasta.