Він спитався: "Чуєш, ти хто такий?"
І підвівся, різко розправив плечі.
Голос дуже прозорий і не дзвінкий,
Та такий, як... чітко говорить речі,
Що не чути б зовсім. Такий плаский
Був весь світ, а я все шукав предтечі
В серці, в душах, в собі, палкий,
У вовках міг чути слова овечі...
Я сказав тихенько: "Я просто Він,
Просто той, що довго шукає віру,
Не для себе, задля білених стін,
Для людей, що зовсім не знають міру,
Для всіх тих, що стійко своїх колін
Не роздерли, зовсім не зняли шкіру,
От це я, той самий, ось мій уклін.
Розкажи, Всеотче, про долю сіру."
І тоді він мовив: "Її нема,
Тої долі, тої, що ти шукаєш.
Скоро літо, осінь і знов зима,
Так від чого бігти і що не маєш
Прямо тут і зараз? Хіба сама
Твоя доля знайде тебе? Блукаєш
І кричиш, і стукаєш. То дарма,
Ти її женеш, ти її лякаєш...
Подивись на небо - воно усе,
Тільки небо ген, а навкруг лиш дим,
Синя вічність й час, що собі повзе,
Ти не стій, іди, будь у ньому, з ним.
Смерть не привід, навіть у букві Зе
Є чарівність світу, не будь святим.
Йди вперед, вмирай, тут Вальгала жде,
Досить тиші, йди. Най усюди Рим."
Я підвівся, скинув усе важке,
Подивився вгору, пішов вперед.
Там був бій, тіла і в крутім піке
Літаки пірнали хутчіш ракет...
А я йшов і Смерть була поруч, тут,
Її подих, очі і тихий крок,
Все вперед, під кулі, зайшовши в кут,
Крикнув "йду". Падіння. Земля. Гачок...
Тіні поруч, поруч білесий дим,
Поруч рви, залізо і запах сліз...
Смерть вже близько і я пишу це тим,
Хто життя віддав тісноті валіз,
Хто біжить, закрившись уже будь-ким,
І ні крилам, ні пустоті коліс
Не сховати... Ні Байконур, ні Крим...
Смерть вже близько. Просто скажіть їй "чіз"...
ID:
943671
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 01.04.2022 01:02:58
© дата внесення змiн: 01.04.2022 01:10:23
автор: Аарон Краст
Вкажіть причину вашої скарги
|